Чи випадало вам будь-коли читати книжку, на сторінках якої автор в биває себе? Знайомтесь - М ішель У ельбек «К арта і територія ». П еред вами — саме такий випадок! Головний герой на ім’я Жед Мартен стає відомим, фотографуючи предмети побуту та автомобільні карти, а згодом доробляється мільйонних статків, малюючи представників «простих професій» – різника, власника кав’ярні, ескорт-ґерл... Відвертість цих картин відповідає творчому методові самого Уельбека: безсторонньо фіксувати щоденне життя, первинні людські інстинкти та потреби. Він виступає літописцем своєї «території» – Європи 21-го сторіччя, її комплексів, самотностей і абсурдів. Автор іронічно змальовує медійно-мистецьку тусівку, яка ділить між собою ринок живопису... Є серед персонажів і колега автора Фредерік Беґбедер – екстравертний, неврівноважений, з прибраним «лівим» іміджем. Є там також карикатурна росіянка Ольга з «неймовірно довгими та стрункими ногами» та надуманим прізвищем, яка в травні носить хутряну шубу, а під нею – міні-спідничку й атласний топ зі стразами. Також автор вводить до роману самого себе – «Мішеля Уельбека, відомого письменника», який погодився написати рецензію на виставку Жедових полотен . Самітницьке життя в неприбраному помешканні, харчування бутербродами та «похмурі роздуми, що виглядали як його звичний стан». Кульмінація образу – сльози «Уельбека» над шматками хліба з ковбасою в розпалі монологу про сучасну людину, залежну від примх маркетолога, який вилучає з обігу застарілі товари і цим втручається в приватне життя…
Ще одна, чи не головна тема роману: смерть і старість (евтаназія батька Жеда, архітектора з покоління до постмодерного часу) — лякає ними автор чи намагається достукатись до нас, заґрунтованих кольоровими колажами поп-культури та міцно затиснутих шпагатами матеріальних оцінок? Згодом - песимістичний висновок: «Ми теж товари, тільки культурні. Ми також застаріємо. Це правило діє однаково і для нас, і для речей, тільки в нашому випадку очевидного технічного чи функціонального вдосконалення, як правило, не відбувається. Просто потрібна новизна» . В кінці роману автор зазначає - «все стихає, тільки вітер колише траву. Рослинність цілковито трімфує». Роман, що закінчується цими словами, виглядає як підсумок діяльності Уельбека – і не тільки тому, що в ньому автор описує власну смерть і похорон. Як зізнався сам письменник в нещодавньому інтерв’ю, «ця книга може стати останньою в моїй кар’єрі. Серед іншого, в ній ідеться про старість, про кінець» .
За створення роману «Карта і територія» Мішель Уельбек отримав Ґонкурівськ у премі ю - найпрестижніш у з літературних премій Франції.