«Уже вкотре, прокидаючись, відчуваю твою присутність.
Кроки – добре їх тямлю – твої скрадливі, рисячі кроки,
які так добре пам’ятаю з Боронявського монастиря, де сновидою заблукала до мене...  Лише трохи глухіші, ніби чую їх під черепом. Коли ж затихають, – іще більший неспокій відчуваю: стоїш біля мого узголів’я... Згодом твою делікатну ходу став уловлювати за собою навіть на вулиці, утовпищі. Ступаєш  за мною слід у слід. Здається, зіб’юсяз ритму, й обов’язково налетиш на мене. Рвучко повертаюся – лишездивовані, трохи налякані погляди перехожих...

Іще з якогось дива взяв собі за звичку обмислювати вголос те, що пишу,  ніби чекаю твоєї підказки чи поради.  Домашні стали зиркати підозріло...
Що тут удієш? Мольфарка!»

Такими словами розпочинається містична повість молодого львівського письменника Юрія Кирика. Гарна оповідка, автентична карпатська говірка, оригінальний сюжет. Головні дійові особи – Юрко, його дружина Леся  та мольфара Оксана. Чудова сімейна прогулянка в гори... Чи то в мольфарки Оксани зразу був такий задум, чи то все так вдало для неї склалося? Цікаво, що робитиме ця автентична кобіта зі зварйованим Юрком, випатравши жорстоко й вигадливо?.. Хто такі  карпатські мольфари, звідки ведуть свої стежки? Яке походження має дана назва? Що ми знаємо про сакральні предмети карпатських жерців - мольфи? Про це все ви дізнаєтесь, якщо завітаєте до  читальної  зали обласної книгозбірні та прочитаєте повість Юрія Кирика «Мольфарка».

Кирик Ю. Мольфарка. Містика Карпат / Ю. Кирик //Дніпро. – 2014. – № 9–12. – С. 6 – 21

Сисюк Олена