«Время волшебников прошло. По всей вероятности, их никогда и не было на самом деле. Всё это выдумки и сказки для совсем маленьких детей. Просто некоторые фокусники умели так ловко обманывать всяких зевак, что этих фокусников принимали за колдунов и волшебников» .
Так починається казкова повість – перший прозаїчний твір чудового прозаїка і драматурга Юрія Олеши «Три товстуни», написаний майже 90 років тому. Книгу письменник присвятив дівчинці, в яку закохався. Казку не друкували п’ять років. За ці роки принцеса виросла. Книжка стала подарунком до її повноліття і весілля. Але заміж вона вийшла за іншого. Особисту ж драму автор ретельно приховує  за розповіддю…  про революцію.  І таку революційно-пригодницьку книгу ми читаємо і перечитуємо (незалежно від віку), адже вона дійсно цікава і головне – тому, що вона щира…
У фантастичній країні під управлінням Трьох Товстунів назрів бунт бідняків, натхненних зброярем  Просперо і канатохідцем Тібулом. У той же самий час по випадковості ламається лялька спадкоємця престолу і доктору Гаспару Арнері наказано полагодити її за одну ніч, що неможливо. Замінивши ляльку на дівчинку-циркачку Суок, яка схожа на іграшку як дві краплі води, доктор і не підозрює, до чого це призведе ...
Книга наповнена цирковими трюками і ходами, які не часто зустрічаються в казках, а тим більше в романах. За цією уявною легкістю атракціону приховується боротьба добра зі злом - вічна тема життя.
З друку казка одразу спрямувала на сцену. У 1930 році у МХАТі відбулася прем’єра вистави «Три Товстуни», у 1935 році – балет Ігоря Моїсєєва за мотивами казки. У 1963 році з'явився мальований мультфільм, однак, справжнє друге народження  казка отримала в 1966 році, коли режисер Олексій Баталов зняв свій відомий кінофільм, на якому виросло не одне покоління радянських дітей. Мрію зробити постановку за мотивами казки «Три Товстуни» Баталов виношував ще з юності, коли служив у Художньому театрі. Після того, як покинув театр, він свою мрію не залишив, але тепер вже вирішив зняти художній фільм. Баталов  не тільки його зняв, але й сам знявся в образі гімнаста Тібула, для чого актору довелося дійсно стати… канатохідцем! Як згадує сам Олексій Баталов, "Сейчас это смешно слышать, когда есть компьютерные технологии, можно сделать все. А тогда у меня был учитель-канатоходец. К монтажу подготовили кадры с нами, это был позор! Кирпичные лица, синие ноги. А ведь это центральная сцена, весь сюжет на ней завязан. Я был очень молод и пошел на риск. В здравом уме такого, конечно, сделать было нельзя. Больше года я учился ходить по проволоке. И научился! В кадре, где я выхожу с чердака на канат над площадью видно, что страховки нет".
Ну і сам сюжет фільму був помітно змінений. Був введений образ жорстокого і цинічного генерала Караска – по суті, реального правителя міста. Саме він ламає ляльку Тутті та стріляє у спадкоємця, після чого той вимовляє - "Дивіться, це кров ... Воно не залізне, воно справжнє" (Одна з найяскравіших сцен фільму, відсутніх в першоджерелі).
Дійсно, наскільки ж невичерпною на інтерпретації може бути дитяча (хоча може зовсім і не дитяча) казка? І хто ж така Суок? Почнемо з того, щоб Суок - не ім'я, а прізвище. В Одесі, в сім'ї австрійського емігранта Густава Суок росли три дівчинки - Лідія, Ольга і Серафима. Юрій Олеша познайомився з Сімою в літньому театрі, на поетичному вечорі. Однак обранцем Серафими став відомий поет Володимир Нарбут, з якого Михайло Булгаков списував свого Воланда. А Юрій Олеша одружився з Ольгою Суок. Так кому ж все-таки письменник присвятив свою знамениту казку?

Пропонуємо Вам до ознайомлення документальний фільм (Ч. 1-2) «А на самом деле… Странная песенка Суок», який в певній мірі розкриє деякі таємниці зародження і втілення казкового шедевра  відомого майстра.
Тихова О.