Плывёт в тоске необьяснимой
Среди кирпичного надсада
Ночной кораблик негасимый
Из Александровского сада,
Ночной фонарик нелюдимый,
На розу жёлтую похожий,
Над головой своих любимых,
У ног прохожих...

Плывёт в глазах холодный вечер,
Дрожат снежинки на вагоне,
Морозный ветер, бледный ветер
Обтянет красные ладони,
И льётся мёд огней вечерних
И па́хнет сладкою халвою,
Ночной пирог несёт сочельник
Над головою.

Твой Новый год по тёмно-синей
Волне средь моря городского
Плывёт в тоске необьяснимой,
Как будто жизнь начнётся снова,
Как будто будет свет и слава,
Удачный день и вдоволь хлеба,
Как будто жизнь качнётся вправо,
Качнувшись влево.

Цей надзвичайний, прозорий і емоційно щемливий «Різдвяний романс» став своєрідною «візитівкою» раннього Бродського. Поезія  Бродського ввійшла у моє життя (як і у життя багатьох)  завдяки безцінним  книжечкам “самвидаву”. Та і книжечками  їх назвати важко. Так, аркушів 30 паперу, з надрукованими на ньому віршами, але якими Віршами:

Воротишься на родину. Ну что ж.
Гляди вокруг, кому еще ты нужен,
кому теперь в друзья ты попадешь?
Воротишься, купи себе на ужин

какого-нибудь сладкого вина,
смотри в окно и думай понемногу:
во всем твоя одна, твоя вина,
и хорошо. Спасибо. Слава Богу.

Как хорошо, что некого винить,
как хорошо, что ты никем не связан,
как хорошо, что до смерти любить
тебя никто на свете не обязан.

Как хорошо, что никогда во тьму
ничья рука тебя не провожала,
как хорошо на свете одному
идти пешком с шумящего вокзала.

Как хорошо, на родину спеша,
поймать себя в словах неоткровенных
и вдруг понять, как медленно душа
заботится о новых переменах.

З самого початку Бродський був кумиром. Ним захоплювалися всі — і молодь, і  вибагливі шанувальники поезії і упереджені радянські  (і сучасні) критики. Ним захоплювалися і захоплюються  співвітчизники та діаспора... І ці настільки протилежні категорії читачів  визнають Бродського геніальним!!! поетом. Тому присудження у 1987 році Нобелівської премії Йосифу Бродському не було аж таким неочікуваним.
А до цього був  Ленінград...  Йосифу ще не виповнилося шістнадцяти, як він уже ( з багатьох причин) покинув школу й пішов на завод учнем фрезирувальника. Протягом наступних   років він змінив чимало професій і занять: був помічником прозектора в обласному морзі, кочегаром, доглядачем маяка, колектором в геологічних експедиціях у Якутії, Середній Азії, на Далекому Сході. Водночас Бродський захоплено і наполегливо займався самоосвітою — відвідував лекції на філологічному факультеті ЛДУ, вивчив англійську, польську та сербохорватську мови, багато читав. За зізнанням самого Бродського, вірші він почав писати доволі пізно, у вісімнадцятирічному віці, але майже відразу вони  вирізнялися   оригінальною та  самобутньою манерою.  Завдяки  цьому стрімко зростала  його популярність  у молодіжних колах. На той час (початок 60 — х рр..) припадає, можливо, один із найтяжчих періодів у житті  поета.  В березні 1964 року відбувся суд “над тунеядцем Бродським”, що насправді був скрупульозно спланованим політичним шоу. В результаті - заслання на п' ять років у маленьке село під Архангельском.

Гражданин второсортной эпохи, гордо
признаю я товаром второго сорта
свои лучшие мысли, и дням грядущим
я дарю их, как опыт борьбы с удушьем.
Я сижу в темноте. И она не хуже
в комнате, чем темнота снаружи...

Правозахисний рух із вимогами звільнити Бродського із заслання ( з відкритим листом до радянського уряду звертався навіть Жан- Поль Сартр)  “підлив масла у вогонь”.  Через півтора роки заслання перервали й поета  “попросили” з країни, давши на збори три тижні. Так Йосиф Бродський  емігрував до Америки. Емігрантський період життя Бродського був загалом небагатим на події: він, зрештою, оселився у Нью-Йорку, оскільки не уявляв свого життя без морського краєвиду за вікном,  писав англійською і російською мовами, читав лекції у кращих коледжах та університетах. У 1980 р.  отримав громадянство США. На жаль, батьки Бродського померли у середині 80-х pp., так і не домігшись дозволу на побачення із сином. Він  переніс три інфаркти, дві  операції на серце і помер  на 56- му році життя.   Лише  5 щасливих років прожив сімейним життям, тільки  два з  половиною  роки  тішився донькою.

Ни страны, ни погоста
не хочу выбирать.
На Васильевский остров
я приду умирать.
Твой фасад темно-синий
я впотьмах не найду.
между выцветших линий
на асфальт упаду...

И душа, неустанно
поспешая во тьму,
промелькнет над мостами
в петроградском дыму,
и апрельская морось,
над затылком снежок,
и услышу я голос:
- До свиданья, дружок.

И увижу две жизни
далеко за рекой,
к равнодушной отчизне
прижимаясь щекой.
- словно девочки-сестры
из непрожитых лет,
выбегая на остров,
машут мальчику вслед.

Цей вірш Йосиф Бродський написав у 1962 році. Чи міг знати тоді майбутній лауреат Нобелівської  премії, що буде  похований далеко — далеко від Батьківщини... Могила Йосифа Бродського знаходиться на старовинному цвинтарі Сан — Мікеле у Венеції.

Конарчук Галина