«Зараз у нас на Вкраїні відбуваються історичної ваги події : ми творимо власну державу, перебудовуємо життя на нових, демократичних і національних підвалинах, засновуємо свою, нову і по формі, і по духові школу. Звичайно, серед усього цього величного духу відродження і відбудування рідного краю нас – педагогів повинні найбільше цікавити і захоплювати справи рідної школи і взагалі освіти» - ці слова попри їх нев’янучу актуальність і безумовну доречність тут і зараз – прозвучали досить давно. Вони належали освітньому і громадському діячу 20-30-х років минулого століття, чий внесок у розбудову української шкільної освіти заслуговує на окремий пам’ятник. Основою всієї педагогічної діяльності Володимира Федоровича Дурдуківського – і вчительської, і громадської (а ці два аспекти тісно пов'язані між собою) – була ідея створення і діяльності української національної школи. Ці особистісні устремління педагога збіглися з бурхливими революційними подіями 1917 p., які надихнули українців на створення власної держави, подали надію на розбудову власної освіти і власної культури.
Між тим, довгі десятиліття, аж до офіційної реабілітації, у 1989-му, ім’я директора першої української школи Володимира Дурдуківського було забутим. Доля фундатора української школи – навіть з-поміж інших представників національного відродження, по якому катком пройшлася пекельна машина більшовицьких репресій, - вирізняється якоюсь особливою, фатальною трагічністю. Він не був знищений після першої хвилі арештів, не помер в енкаведистських катівнях, не сконав у таборах. Страта була повільною і розтягнулася на сім довгих років, сповнених болю, розпачу і зневіри, нескінченних душевних і фізичних мук. У тих умовах розстрільна куля, яка зрештою не оминула і його, стала скоріше визволенням…
Кулик Н. Його називали батьком / Н. Кулик // Освіта України. - 2016. - № 43(31 жовт.). - С. 14-15.

Підготувала В. Максимчук