Ніщо не може бути таким благодатним, як дорога. Вона не зраджує. Навпаки, може бути щедрою і вдячною за наші труди. Цією думкою, що винесена в епіграф, наскрізь пронизано літературно-художній твір Івана Кокуци “Молоко від дикого півня”.

Це дев’ята книжка письменника, представлена на суд читача. Так само, як і попередні його роботи, тримаючись осторонь тісної полички свіжих творів сучасників, вона ніби кидає виклик сьогоденню. Спробував зважити на терезах людських взаємин те, чим наповнюється світ, — саме щастя. Його твори важко зарахувати до якогось жанру. Вони мають сюрреалістичне спрямування і потребують неквапливого, вдумливого читання і мислячого читача. Такого, як колись великий Брехт мріяв мати глядача, котрий би, “приходячи на спектакль, не залишав у гардеробі разом з капелюхом й своєї голови”.

Прототипом головного героя повісті “Молоко від дикого півня” став батько автора . У його житті був такий випадок: зима, чудовий сонячний, морозний день. У середині минулого століття люди саме почали потроху оговтуватись після Другої світової і були жадібні до веселих гулянь.

Гості веселі, розпашілі, бо ж не без того, щоб у жениха уже трохи не “розігрілися”. Врізавши для хоробрості перед викупом молодої, розтягують міхи гармошки, співають. Весілля ж бо! З дворів визирають люди – усім кортить подивитись на молодого. Ну, а далі усе, що й у тексті книги : у самий розпал весілля наречений раптом стає випадковим свідком, як новоспечена теща навчає доньку приховати від нього трохи подарованих грошенят. Мовляв, потім знадобляться. А та — ні пари з вуст. Не обурювалась, не віднікувалась. Не захищала ні його, ні себе. Саме ця мовчазна згода коханої, фактично зрада, і перевернула світ головного героя . Він кинув квіткою до землі, згріб захмелілих своїх гостей, які не могли збагнути, що діється, і повернувся додому. Так, враховуючи сільські реалії, це був вчинок.

Що сталося далі ? Прочитайте книгу: Іван Кокуца. Молоко від дикого півня. – К., 2017. – 191 с.