Її вважають неофіційним символом Америки. А причину її популярності досліджують навіть вчені. В Європу її привезли американські військові під час Другої світової війни. Але прототипи жуйки існували в різних країнах ще тисячі років тому. Жителі Стародавньої Греції та Близького Сходу жували сік мастичного дерева, індіанці племені майя – смолу дерева гевеї, жителі Південно-Східної Азії – листки бетелю, індіанці Північної Америки – смолу та бджолиний мед із вовною.
У 1850 році Дж. Кертис зі своїм братом почали продавати в США жуйку, зроблену зі смоли. Вона так і називалася «Чиста ялинова смола штату Мен» . Але ці жуйки не були еластичними та мали гіркуватий присмак. У 1869 році винахідник Томас Адамс створив жуйку на основі каучуку. Вона виявилася набагато м’якшою від смоли, була солодкою та стала дуже популярною серед американців.
Після цього виробництвом жуйок займалося багато інших компаній. Найбільш відому жуйку створив у 1928 році бухгалтер Волтер Димер. Це була еластична гумка, з якої можна було надувати кульки. Цей сорт жувальних гумок так і називають – «жуйка для кульок». Проводять навіть змагання з надування найбільшої кульки. У 1994 році світовий рекорд в цих незвичайних змаганнях встановила американка Сьюзан Монтгомері Вільям. Її кулька мала діаметр 58, 4 см.
Та засновником імперії жувальної гумки вважають Вільяма Риглі. Його компанія «Wrigley» стала офіційним постачальником гумок американській армії. Він зумів переконати владу в тому, що жуйка має входити в щоденний солдатський пайок, оскільки вона допомагає розслабитися.
Але жувальна гумка приносить не тільки задоволення – вона завдає шкоди навколишньому середовищу. В різних країнах намагаються по-своєму боротися з порушниками чистоти. Наприклад, у Німеччині на головній площі міста Бошольт поставили три штучні дерева, щоб ліпити на них використану гумку. Є навіть країна, в якій за викинуту на вулиці жуйку можна потрапити у в’язницю.
Про історію жувальної гумки, про те, як вона завойовувала світ, про країну, в якій заборонено продавати та споживати жуйку, про причини її популярності ви зможете дізнатися, звернувшись до статті:
Рєзнікова К. Історія та географія жуйки / К. Рєзнікова // Краєзнавство. Географія. Туризм. – № 24. – C. 4-5.

Т. Матушевська