Період історії України 1917—1932 рр. до сьогодні залишається найменш дослідженим та найбільш замовчуваним і сфальсифікованим в українській та світовій історіографії. Молода українська держава розпочала своє відродження в 1991 р. без політичної історії. Весь фактаж існуючих матеріалів, у тому числі архівних, що стосувався спротиву  окупації і боротьби українців за власну державність був  заборонений та знаходився під грифом секретно. Українські архіви, що формувались окупантами: царською та комуністичною Росією, чи то Польщею, як правило зображали українців та всі історичні події, що, відбувались на території України, тільки у негативному світлі. Вашій увазі пропонуються матеріали з розсекречених архівних фондів, що проливають світло на маловідомі буремні сторінки історії України Круцик Р. Документальна виставка "Народна війна 1917 - 1932 рр."//Музейний простір. - №2. - 2011. - С.49-52; Народна війна 1917-1932. Документальна виставка [Електронний ресурс];

Музейна експозиція «Народна війна» - це результат більш як дворічної праці науковців Київського «Меморіалу». Впродовж 2008-2009 рр. автори працювали в державних та галузевих архівах 18-ти областей України. Опрацьовано та оцифровано понад 350 фондів і близько 1500 архівних справ. В експозиції використано понад 300 світлин, багато з  яких представлені  вперше.

Основіні розділи експозиції :

• Пробудження українства
• Державотворення
• Більшовицькі грабежі
• Злочини ЧК в Україні
• Нищення духовності
• Злочини проти людяності
• Народна війна: 1917-1932

Виставка та путівник до неї містять велику кількість досі невідомих документів, які вперше вводяться в науковий обіг. Це «розвідувальні» та військові зведення; повідомлення та телеграми ЧК-ГПУ-НКВД; політичні зведення партійних установ; протоколи засідань надзвичайних комісій, карні справи тогочасних політичних лідерів, отаманів повстанських загонів, справи щодо діяльності підпільних організацій тощо. Була зібрана значна кількість нормативних документів, інструкцій органів тогочасної радянської влади, що стосувались хлібозаготівель,  каральних акцій щодо мирного населення, боротьби з церквою, судових рішень (іменем Росії на території УНР), накладання контрибуцій.

Надзвичайно важливим і цікавим джерелом є «Паспорти областей УРСР» 13-го фонду ГДА СБУ. Ці документи створювались радянськими спецслужбами для внутрішнього використання і були засекречені до 2009 р. Вони являють собою комплекс документів створених органами Міністерства державної безпеки СРСР в кінці 40-х — початку 50-х рр. XX ст.

На основі опрацьованого матеріалу відкривається абсолютно відмінне від офіційної радянської інтерпретації бачення процесу боротьби за державну незалежність, що називався громадянською війною. Як приклад можна навести період Української Держави П. Скоропадського. Повстання проти гетьмана було організоване та втілене в життя підпільними російськими організаціями та засланою агентурою — партійними резидентами і аж ніяк не Директорією УНР. В Москві на найвищому рівні відбулось декілька нарад, на яких вирішувалось питання фізичного знищення П. Скоропадського шляхом терористичного акту. На одній з нарад проти ліквідації гетьмана висловився Мануїльський, запропонувавши усунення Скоропадського шляхом підкупу його оточення. На цю операцію Троцьким було виділено 4 млн. золотих російських рублів . Коли цей план не вдався, група з 28 осіб, що прибула в Київ 15 вересня 1918 р., на таємній нараді вирішила вбити гетьмана, жереб на виконання теракту випав на Івана Смірнова та Афанасія Барклаєва. Як зазначено в документі, вбивство мало стати сигналом до початку повстання.

Також, завдяки віднайденим документам абсолютно спростовується радянський міф про добровільне входження України до складу СРСР. Загарбання України здійснювалось виключно силовим шляхом, з російських губерній в Україну було направлено армії, дивізії, полки. Більшість губернських військових комісаріатів створювались та укомплектовувались штатними працівниками на території Росії і тільки після повної окупації відповідної території переїжджали повним складом на місце праці.. Матеріальне забезпечення окупації теж здійснювалось централізовано з Москви. Лише в листопаді 1918 р. Рада Народних Комісарів РСФСР виділила головнокомандуючому радянськими військами в Україні 22,5 млн. рублів.

У цілому, наприкінці 1920 р. Україну окупувала Червона Армія радянської Росії чисельністю 1 млн. 200 тис. осіб. На території України дислокувалось 35 дивізій, 10 бригад, технічні та спеціальні частини, які були зведені у 5 армій. У кожній українській губернії були сформовані відділи ЧК, які мали право створювати свої збройні підрозділи. Особливими повноваженнями були наділені «Части особого назначенія» (ЧОН). У всіх містах, повітових та волосних містечках були сформовані міліцейські збройні підрозділи. Партійні місцеві секретарі наділялись правом формувати свої озброєні загони.

Політичні репресії щодо мирного українського населення чинили всі, без винятку, збройні формування Російської Федерації. Та ще більш злочинними були органи т.зв. Всероссийской чрезвычайной комиссии (ВЧК), створеної 7 (20) грудня 1917 року. Чимало  злочинів було задокументовані, за чотири роки існування ВЧК було знищено понад 50000 осіб ...

У період колективізації надзвичайно частими  були стихійні виступи селян. Масові стихійні виступи жорстоко придушувались. Інструкція Ради народних комісарів від 20 квітня 1920 р., підписана Раковським, передбачала повне фізичне знищення селян та спалення цілих сіл. Шляхом шантажу та взяття в заручники батьків, дружини і дітей селян змушували до співпраці з ЧК. У разі відмови або ухилення від співпраці вся родина підлягала розстрілу.

«…269 селянських збройних повстань відбулись в Україні протягом двох періодів: 1918-1924 рр. та 1928-1932 рр. Наростаюча хвиля другого періоду повстань і стихійних виступів селян викликала в московського керівництва страх перед можливим новим загальноукраїнським повстанням та виходом України зі складу утвореного насильством і політичним шахрайством СРСР. Щоб зупинити народну війну і був застосований терор голодом. Про це свідчать доповідні записки головного чекіста УРСР В. Балицького і телеграми Й.Сталіна до окупаційної влади України про необхідність посилення репресій проти етнічних українців. Згадані документи є неспростовним доказом того, що Голодомор 1933 року був зумисне спланованим і керованим офіційною Москвою Геноцидом українського народу..."

«Документальна виставка " Народна війна 1917-1932 рр." - надзвичайно потужний ресурс, цікавий, історично-цінний і корисний. Журнал з диском можна отримати у відділі мистецтв.  Віртуальний музей : http://www.narodnaviyna.org.ua/

Наталія Оксанич