Книгу Ганни Гавальди «Мне бы хотелось, чтобы меня где-нибудь, кто–нибудь ждал» рекомендую прослухати на диску. Ця назва відображає головну думку всіх оповідань , які опинились в цій збірці. Новели про гіркоту самотності, або про те, як тяжко, коли втрачаєш щось духовно важливе. Але коли ти сподіваєшся, що ти комусь потрібний і тебе чекають, набагато легше відновитись, прийти до душевної рівноваги, не втратити надії. [ ? ] Враження таке, ніби взяли думки людини і відобразили на папері. Різні історії, різні емоції. Одна з новел розповідає про зустріч двох закоханих людей, сподівання, які вони очікують від зустрічі. І ось – один телефонний дзвінок руйнує все. Зникає довіра, симпатія, сподівання на продовження роману. між двома закоханими.Інша новела справляє не менше враження своїм драматизмом. Молода жінка в очікування народження дитини. Вона мріє, сподівається, уявляє своє майбутнє, прислухається щомиті до того, як росте всередині неї маленький «всесвіт». І ось дитина завмирає, очікування марні. Здається сенс для неї втрачає саме життя. І все таки кожна розповідь закінчується тим, що лишається маленький промінчик надії в кожній ситуації. Теплі, можливо трохи сумні, але життєві історії приваблюють своєю простотою, майстерністю викласти їх , зачепити за потаємні струни в душі кожного, хто читає, або прослуховує твори Ганни Гавальди.

Підготувала М.Гоярчук