Користувачам бібліотеки пропонуємо ознайомитись з творами Ганни Медвідь. Письменниця почала писати у 58 років — вийшла на пенсію, не мала куди себе діти та на спір з колежанкою написала перший роман. «Подружка запала на різні серіали, — пригадує пані Ганна. — А я кажу, що ти дивишся всяку дурню, я тобі краще напишу. І з’явилася «Магда, батькова дочка». Написала дуже швидко, десь за півтора місяці, то була зима, роботи такої по господарстві не було, то й писала». Ганна Медвідь, авторка жіночих романів, мало знана навіть своїм потенційним читачам, точніше читачкам. Чому? — запитання риторичне. Хто б що не говорив, тобто чи варто поділяти прозу на чоловічу і жіночу, та навряд чи хтось заперечуватиме, що існують книжки, котрі «смакують» лише жінкам, і за змістом зрозумілі і ностальгійні, й за форматом — легкі та зручні. Такі, що поміщаються в жіночу сумочку і не тиснуть під подушкою, залишені на сон. А головне — книжки про жінку, сильну і впевнену, котра долає всі перепони йде до свого щастя. Кожна її книжка— це доля жінки, простої і нашої. Дехто називає їх любовними романами, дехто життєвими історіями. Панні Ганна не бавиться з читачем, не завалює його загадками, не примушує шукати підводні смисли. Просто переповідає історії. «Кожна людина бачить у них те, що хоче, — пояснює пані Ганна. — От зустрічаю я жінку, зовсім не знайому, і та каже: я прочитала «Піднімайся і йди» , то ваша Ізабелла точна така, як моя подружка — вона і гуляє, і в той же час хоче видаватися чесною. А я що маю сказати, коли бачу Ізабеллу зовсім не такою?». Всі героїні її романів дуже різні та кожній доля дає свої випробування. Єдине спільне — усі працюють, добиваються, нічого їм з неба не паде. І дивлячись на цю жінку, слухаючи її історію, складається враження, що ця риса у них від неї. Так само про нелегку жіночу долю її наступні романи : "Колір очей", "Сонце щастя", "Лавка під липою" – історії непростих взаємин між  людьми, розкриття їх таємниць, правди та брехні, що  тримають у напрузі до кінця твору….
Підготувала Христофорова Г.