|
12:31
Євген Гуцало. Хустина шовку зеленого
|
|
Євг
ен
Гуцало
— поет, прозаїк, публіцист, лауреат Державної премії України імені
Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського. Письменник
надзвичайно багатогранного й
ca
мобутнього таланту, дивовижної працездатності, він перебував у розпалі
своїх творчих сил і ще зробив би дуже багато, якби доля виявилася щедрішою до
нього. Письменник творив стабільно, переживаючи і закономірну еволюцію, десь і
заперечуючи себе, вчорашнього, але частіше розвиваючи своє «гуцалівське».
Оця
стабільність творчого зростання, на перший погляд закономірна, бо дебют Євгена
Гуцала був вражаюче успішним. Про молодого прозаїка з розкуто-щедрим
лірико-поетичним світосприйняттям
одразу
заговорила критика
. Письменник
звертався як до малої новелістичної форми (настроєвий етюд, поезія у
прозі, сюжетне оповідання), так і до великої прози (повість та роман). Зрілий
період творчості митця припадає на сімдесяті роки, саме тоді літературознавці
впевнено визначають його як майстра психологічної прози, якого перш за все
хвилюють проблеми духовності, чистоти, народної моралі, так звана «екологія
душі».
З перших оповідань, з першої книжки
«Люди серед людей» (1962) та наступних збірок - «Скупана в любистку» (1965),
«Олень Август» (1965), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) та
інших -
Євген
Гуцало заявив себе як автор
лірико-психологічної прози, акварельного письма, зосереджений не просто на
внутрішньому світі людини, а й на всіх його відтінках і нюансах, як поет природи,
що тонко відчуває й відтворює її переміни — холодні світанки, сумні вечори,
морозяні чи дощові днини, гру її кольорів, гаму запахів, як охоронець краси,
добра, людськості й людяності. Головне ж в оповіданнях - уважно висвітлюється
те, в чому проглядають народна традиція, національна своєрідність нашого життя.
Ми легко впізнаємо своє українське село, яке письменник знає напрочуд глибоко й
ґрунтовно — усі оті великі й малі клопоти селян, як догляд за худобою, городом,
хатою тощо. Є тут і те, що прийшло в нові часи в село — органічно, як знак
XX
століття, чи силоміць і штучно нав'язане:
механізація, тваринницькі ферми й комплекси, кафе-забігайлівки, автобусне
сполучення, велосипеди й мотоцикли, кіно, телебачення й багато іншого.
Це
все тло, на якому природно вибудовуються сюжетні перипетії та психологічні
колізії героїв оповідань
Гуцала. А вони
— це їздові й доярки, бригадири й агрономи, комбайнери й водії, зоотехніки й
бухгалтери, учителі й городники. Старші люди — діди й баби, з їхнім
невибагливим життям, діти, молодь,
яка
поки що шукає себе, перебуває перед вибором свого шляху.
Більшість
творів
письменника
піддавалися несправедливій критиці за те, що їх герої
просто живуть, люблять, радіють, страждають, а не вирішують кардинально
важливі проблеми, що виявляють соціальний зміст їхніх характерів і вчинків.
Євгена Гуцала і нині цікаво читати з того, з чого він починав: з малої прози й поезії. Там він молодий і справжній. Звідти передаються витончені запахи гуцалівської мови, іскрометний народний гумор, кольоростихія слів, за якою вгадувався — як майбутнє — спокійний усміхнений романіст. Ця книга вам в цьому допоможе. В ній ви знайдете його ранні новели, повісті «Мертва зона» та «Родинне вогнище», публіцистичну працю «Ментальність орди». Праця побачила світ тільки після смерті автора, її рядки можуть багатьом не сподобатися. Автор не завивав своїх думок в папірці, говорив те, що думав. Книжка публіцистична, тон її різкий і часом на межі (а часом і за межею) образи і брутальності , але, напевно, автор має на це право. Можливо, саме в ній ви відкриєте для себе нового Гуцала .
|
|
|
|
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
|
|
