«Женщине, сбросившей с себя
общепринятую личину добродетели,
нарушивши приличия, свет ничего не прощает»
(Е. Милорадович)

Ім’я  Єлизавети Милорадович, уродженої Скоропадської (1832-1890), згадується переважно в контексті українського меценатства. Активна діячка полтавської «Громади» початку 1860-х років, вона допомагала книжковим видавництвам, жіночій гімназії, українським недільним школам . За власний кошт заснувала школу в селі Рибка біля Полтави; підтримувала львівську «Просвіту» й галицький журал «Правда»; дала 9 тис. гульденів на заснувння Товариства імені Шевченка у Львові. Що знаємо ми про її особистість, внутрішній світ? Небагато. Проте в Чернігові окремою книжкою («До тебе прихильна, дарма що кавалергард») у 2002 році було видано 20 листів Єлизавети Милорадович до графа Григорія Милорадовича, які дають змогу бодай почасти зазирнути в душу цій дивовижній жінці. В якийсь момент читачеві листів Єлизавети починає здаватися, що, нереалізуваши себе сповна, вона натхненно, як Пігмаліон, «ліпить» свій ідеал із закоханного в неї графа. Щоб відчути гіркоту болісної драми цієї небуденної жінки, Вашій увазі пропоную статтю:
Панченко В. Єлизавета Милорадович та її «пігмаліонівський» витвір / В. Є. Панченко // Український тиждень. – 2014. - № 16. – С. 38-40.

Підготувала Л. Стадницька