«В обставинах, у яких ми живемо,

дуже просто написати сумну книжку…»

( Дзвінка Матіяш):

«Коли мене питають, про що книжка, часто відповідаю, що про дівчинку, яка мріє стати художницею, - розповіла Дзвінка Матіяш. - Але насправді книга про дорослішання, про переживання довколишніх подій, про стосунки з людьми... Про життя, одним словом…»

Повість Дзвінки Матіяш адресовано підліткам. Тим, хто «замкнувшись у шкаралупці недовіри, сумнівів і дитячих ревнощів», так потребують нашої лю бові, уваги та підтримки. А втім, ця книга не має вікового цензу. Адже письменниця пише настільки довірливо та просто про серйозні речі: про любов і дружбу, війну і мир, виховання дітей та сімейні відносини, що мимоволі починаєш відчувати і думати як її героїня .І очима дівчинки Марти ти оцінюєш усе: від пошуку гармонії у сімейних стосунках, шкільної дружби - до ще не загоєних ран війни на Донбас і.

Запитання від Марти, які змушують задуматися дорослих:

- «Цікаво, чому за різдвяним столом ніхто ніколи не говорить про те, як все було насправді у Віфлеємі більше, ніж дві тисячі років тому?»;

- «Але, може, є якісь інші способи стати ангелом, ніж померти на війні?», «Може, ті хлопці (які загинули на Інститутській під час Революції Гідності) більше хотіли бути людьми, а не ангелами?».

Поради, які дають Марті її друзі допомагають дівчинці подорослішати і «навчитися приборкувати свій нестабільний настрій»:

від Марії (жінки, що мріяла стати Святим Миколаєм і тому працює у благодійному фонді):

- «Ви хвалите, і вас хвалять. Ви даєте, і вам дають. Ви забираєте, і у вас заберуть. Ви допомагаєте, і вам допоможуть. Ви брешете, і вас хтось обдурить. Рівновага є у всьому»;

- «Не треба боятися бути собою, Марто. І не треба боятися казати “ні”. Насправді ті, кому ти відмовляєш, не образяться на тебе»;

від Поліни (неймовірно енергійної та оптимістичної жінки в інвалідному кріслі ):

- «Марто, Марто, подивись на свої ноги. Вони у тебе ходять. Тому розслабся…»;

від пана Карла:

- «Ти отримаєш все, що тобі потрібно, Марто. Не бійся стукати. Не бійся шукати»;

- «Того, що минуло, не можна змінити. Можна змінювати те, що є зараз».

В цій повісті вражає не стільки сюжет, а те, що вона наповнена затишком і «простим і щемким щастям». Ніби, поринаєш у ніжність і спокій, читаючи її: «У мене по щоках котяться сльози – я не знаю, чому я плачу. Може, тому, що Марія зараз така вродлива, і пан Карло так закохано дивиться на неї. Може, тому, що тато обіймає маму за плечі, а вона цілує мого братика в пухку щічку. Чи тому, що Марія каже, як часто згадує мій малюнок з босими ногами, а я думала, що ці ноги ніколи нікому, крім мене, не будуть потрібні.

«Марто, не плач, будь ласка, - каже Марія.

Вона ж не знає, що я плачу від щастя. І це щастя таке щемке. Бо такі дні, як сьогоднішній, закінчуються…»

Дзвінка Матіяш -письменниця, перекладачка. Народилася 16 листопада 1978 року в Києві. За фахом – літературознавець, філологічну освіту здобула в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Також навчалася в аспірантурі в Європейському колегіумі польських та українських університетів (Люблін, Польща).

Авторка романів «Реквієм для листопаду» і «Роман про батьківщину», дитячої книжки «Казки П’ятинки» (2011 року ввійшла до списку фіналістів премії «Великий Їжак»), а також збірки оповідань «Історії про троянди, дощ і сіль», що потрапила до короткого списку премії «Книга року BBC 2012» й отримала премію Фонду Петра і Лесі Ковалевих за 2013 рік. У 2014 році вийшла її перша книжка для підлітків «День Сніговика». Перекладає з польської, білоруської, англійської. Зокрема, переклала дві збірки поезій польського священика, поета о. Яна Твардовського.

Дзвінка Матіяш, повернувшись з презентацій у містах Донбасу, переконана - зараз треба їздити Україною. «Хочу відчути кожне місто, щоб воно стало «моїм». Хочу «присвоїти собі» всю Україну, бо це моя Батьківщина. І мені не подобаються стереотипи, які ми створюємо відносно один одного».

«А ще Дзвінка опікується дітками з особливими потребами, відвідує дітлахів на Сході, любить подорожувати, пече смачний домашній хліб і пише дуже світлі і медитативні книги, у кожній з яких сконцентровано так багато людяності й тепла».

Галина Конарчук