Перед Вами книга відомого письменника першої половини XX століття Даниїла Хармса «Малое собрание сочинений» (2010 р.). Даниїл Іванович Хармс (1905-1942)  (справжнє прізвище Ювачев) ще у школі придумав собі псевдонім, який варіював з разючою винахідливістю, щиро вважаючи, що незмінне ім'я приносить нещастя, і обрав нове прізвище наче в спробах піти від нього. Хармс-письменник сформувався у 20-х роках XX ст.  і знайшов однодумців у колі поетів, які називали себе «аберіутами» (ОБЕРІУ – об’єднання реального мистецтва). Розпочавши з співпраці у дитячих журналах, де одночасно могли бути і його оповідання, і вірші, і підпис над малюнком, вже у середині 30-х років Хармс пише для дітей значно рідше, час від часу. І що цікаво – при порівняно невеликій кількості віршів для дітей ("Иван Иваныч Самовар", "Врун", "Игра",  "Миллион",  "Как  папа  застрелил  мне хорька",  "Из дома вышел человек",  "Что это было?", "Тигр на улице" ...) він створив свою країну дитячої поезії і став її класиком. Дитяча література з кінця 20-х років і до кінця його життя була, що не маловажно для письменника, його обличчям, його візиткою, іменем нарешті. Але внутрішньо жив він тим, що творив не для дітей. У письменника доволі чималий багаж літератури « дорослої » . "Я хочу  быть в жизни тем же, чем Лобачевский в геометрии", - записав він у 1937 році у щоденнику. Світ здивувався, коли у 60-х - на початку 70-х років XX ст. були надруковані  його «дорослі» твори. До того часу літературний світ вважав родоначальником європейської літератури асбурду Ежена Йонеско і Семюела Беккета. Але прочитавши, нарешті, невідомі до цього і, на жаль, ще не надруковані прозаїчні та віршовані твори Даниїла Хамса, літературне товариство побачило, що ця доволі популярна гілка літератури появилась задовго до Йонеско і Беккета. Але Хармс вже не почув, як його вшановують. Злам, розлад, руйнування усталеного побуту, людських зв'язків він відчув, мабуть, гостріше і раніше інших. І побачив у цьому трагічні наслідки для людини. Так всі жахи життя, вся його безглуздість стали не тільки тлом, на якому розгортається абсурдне дійство, але і в якійсь мірі причиною, що породила самий абсурд, його мислення. Література абсурду виявилася по-своєму ідеальним виявленням цих процесів, випробовуваних кожною окремою людиною.