«Де дуб, там і поле» (прислів’я)

Східні слов’яни називали дуб древом, звідси і назва одного з племен – древляни, тобто люди, що жили у дібровах. В Україні дубові ліси залишилися там, де не встигли їх зрубати і на косогорах, які недоцільно було перетворювати на ріллю. Розвиток людського суспільства супроводжувався знищенням і розкорчовуванням лісів насамперед на родючих ґрунтах. Дуб – порода світлолюбна і дає найбільший приріст, коли має розгалужену крону, а сонячні промені падають і на нижні гілки дуба. При вирощуванні дубових лісонасаджень потрібно враховувати біологічні властивості дуба, який має дві фенологічні форми: ранню і пізню, яка розпускається на 2-3 тижні пізніше, ніж рання. Дуб пізньої форми менше пошкоджується пізніми весняними заморозками, борошнистою росою і листогризучими шкідниками. Цю фенологічну форму і потрібно ширше впроваджувати в лісові культури, особливо захисні лісонасадження. Дуб приносить людині величезну користь і його потрібно берегти, саджати на землях, не придатних для сільського господарства скрізь, де він може рости.
Більш детальніше про особливості вирощування дубових лісонасаджень можна ознайомитись у статті Вакулюка П. Діброви: особливості вирощування дубових лісонасаджень у свіжих дібровах / П. Вакулюк // Лісовий і мисливський журнал. – 2012. – № 6. – С. 21-23