Галабурда Ю. Дермань у новітній історії / Ю. Галабурда. – Рівне, 2014. – 296 с. : іл.

«Ідея написання книжки прийшла до мене,
на жаль, дещо пізно… Але в народі кажуть –
краще пізно, ніж ніколи».
«Дермань прийшов у мою свідомість разом
з одвічними і головними поняттями людини –
мама, хліб, Бог, сім’я, родина, Батьківщина».
«Дермань завжди був зі мною,
де б я не перебував, що б я не робив»

Такими одвічно-простими та одвічно-правдивими істинами зустрічає привітний автор «свого» читача. «Дермань давно чекав своєї книги. Вона мусила з’явитись. Книга-дослідження, книга-есе, книга-роздум, книга-спогад. Книга спостережень за Дерманем» , – так написав у своїй передмові до нової книги Юрія Андроновича Галабурди , рівненський краєзнавець Андрій Жив’юк. І він не помилився. «Знаю, що беру, можливо, непосильну ношу – розповісти людям про наш славетний Дермань протягом найстрашнішого в історії людства ХХ-го століття і далеко не оптимістичного початку ХХI-го століття. Але вірю, що мені допоможе Бог, бо саме Він надихнув мене на цю працю» , – такими рядками автор просить наснаги та благословення на створення та реалізацію свого задуму. Книга написана автором у формі художньо-публіцистичних роздумів, що ґрунтуються в першу чергу на споминах, з власних спостережень, пережитого та побаченого. Докладніше і ближче з автобіографією автора, вплетеною в поетичну, а часом і драматичну розповідь про своє Село, читач познайомиться на сторінках книги.
З оглядів місцевої преси: «Якою ж є ця книга? У ній органічно поєдналися історичні екскурси й розлогі описи місцевості, спогади дерманців різних поколінь й художньо-публіцистичні роздуми, етнографічні розвідки й фотоілюстрації з поясненнями».
Дермань – одне з найбільших і найкрасивіших сіл Волині. На особливу увагу, шану та любов заслуговують дерманські джерела зі смачною-пресмачною, чистою-пречистою водою. Дермань із споконвіку – село великих, розкішних і знаменитих садів. А ще Дермань буквально помережений так званими біжами. В тих біжах є своє призначення, користь і краса. Красу біжів описати непросто, їх потрібно бачити, приїхати в Дермань і налюбуватись. На думку автора неможливо оцінити усю красу Дерманя, не подивившись якось на нього збоку.


Неволя страшна як саван накрила,
Зовсім не посміхалося село,
І безнадія всіх людей заполонила,
Якої ще ніколи не було

Двадцяте століття Дермань розпочинає відвічними клопотами землеробів. Земля і люди – вічна, як світ, важлива, як світло, складна, як життя, проблема. Сказати, що дерманці любили землю – сказати лише наполовину. Кожен мав своє місце в повсякденній роботі, знав свої обов’язки і виконував їх без найменшого примусу. Це був святий обов’язок кожного.
Великий розділ книги автор присвячує наслідкам большевицького перевороту в Росії (1917-1921 рр.). Від перших кроків-провісників кривавого режиму майбутньої большевицької влади в Дермані до «Дерманської республіки». Розділ 4 переносить читача у часи, коли Дермань перебував у складі Волинського воєводства Польської держави. У господарському відношенні Дермань за панування Польщі розвивався досить успішно. Згадує автор, на сторінках книги, і про діяльність дерманської «Просвіти». Про життя українців і поляків у Дермані, що жили в ньому зовсім поруч, розповідається у спогадах членів окремих сімей.
«У великій тривозі, невизначеності, але й у сподіваннях на кращу долю вже в котрий раз за ці неповних сорок років двадцятого століття застиг наш Дермань». Такими словами зустрічає автор, на сторінках книги, бурхливі події ХХ століття, що наскрізь пройшли і не оминули своєю «увагою», мабуть, кожного дерманця.
«А якже жили дерманці за перших совєтів? Дуже скоро великі надії і сподівання наших людей змінило страшне розчарування, а за ним іще важче усвідомлення – це не визволителі, а ненаситні загарбники. Ну а що ж німці-поневолювачі? Вони ж бо прийшли на нашу землю, щоб перетворити наших людей на слухняних рабів великої Німеччини – це вже було ясно усім».
А воєнні жорна працювали, перемелюючи людські долі та забираючи людей з цього світу. В першу чергу гинула молодь – цвіт Дерманя, що перебувала в лавах УПА. Вже в незалежній Україні, за розсекреченими архівними матеріалами було встановлено, що за роки Другої світової війни у визвольних змаганнях брало участь понад 800 дерманців, з яких приблизно третину складали жінки, а точніше молоді дівчата. Коли оглядаєшся назад у те далеке минуле, то не можеш збагнути, як наші люди в тодішніх нелюдських умовах, могли виживати, переносити важкі особисті втрати, щоденні наруги безбожної влади. У людей забирали останні сили, виснажували їх і фізично, і духовно. Це був свого роду унікальний час за своєю жорстокістю, неповторний час, про який, разом з тим, на замовлення товариша Сталіна писалися вірші та складалися пісні, які повинні були співати ті ж принижені і пригноблені люди, як про щасливий. Та автор пропонує поговорити краще про життя, яким жило колгоспне селянство Дерманя, з перших звітів, які спочатку «писалися та у архів складалися».
«Певну інформацію читач одержить з хронологічно розміщених фотокарток з короткими коментарями та з двох додатків. Так що для вдумливого читача з цієї книжки напівісторичного, напівхудожньо-публіцистичного характеру таки постане справжня історія нашого села з перших років минулого століття і до наших днів». Надзвичайний інтерес становлять додатки до тексту – поема Юрія Галабурди, анотація «Вперше з дерманців» та унікальний фотоархів. Як трава крізь нашарування торішнього листя пробивається до сонця, так і правда пробивалась до свідомості людей. З Євангелії бо ж відомо – хто пізнає правду, той сильним буде. «Сьогодні Дермань, відзначаючи свій ювілей, віддав належну шану борцям за наш сьогоднішній день, на нашу Волю і Незалежність. Для цих борців понад усе в житті були Бог і Україна. Нехай же ці святі поняття понад усе завжди будуть усім нам – будівничим нашої молодої держави».
Добігало кінця ХХ-е століття. Багато доль людських і доль дерманців воно перемололо, наче на отих жорнах, про які складена була пісня дуже відома серед нашого люду. Змалів наш Дермань щодо людності в ньому, збіднів духовно і морально. Але це ще не кінець розповіді про Дермань та про його людей. Ще є в нашому селі багато достойних і вартих особливої уваги і згадки про них людей – розумних, енергійних, з якими я мав щастя спілкуватись і які вселили у мене оптимізм та віру як у них, так і у велике і достойне майбутнє Дерманя.
«Дермань, як і уся Україна, мусить бути глибинно українським в усій повноті цього слова, бо це дано нам від самого Бога, бо за це поклали життя біля тисячі кращих синів і дочок його. Саме ці мотиви додають мені сил розпочати і закінчити цю працю... Просто мені хотілось розповісти людям про Дермань те, що може бути втрачене назавжди», «…моє покоління дерманців відходить, і ніхто в Дермані його голосу не почув. А моєму поколінню є що сказати тим, що прийдуть за нами», «…завершується моя багаторічна розмова з Дерманем і його людьми, які жили в ньому протягом цілого двадцятого століття і живуть вже в двадцять першому столітті».
Такими короткими, але такими змістовно-багатими уривками з книги хочеться завершити огляд цієї цікавої та співзвучно-рідної кожному українцеві праці.
Увічнювать своє ім’я я не волію,
Чи то на бронзі, чи на брилі кам’яній,
Поки живу, лиш про одне щоденно мрію,
Щоб жив і розвивався Дермань мій.
Щоб українцями в нім діти виростали,
Примножували славу Дерманя свого,
Про місце України в світі дбали,
Гідне народу гордого.

Ось така вона книга «Дермань в новітній історії» – розповідь-спогад, вплетена ведучою ниткою у життєпис долі села Дермань.

Карпінська Тетяна