Серія портретів Марини Соченко «Обличчя Майдану», виконаних пастеллю на папері, а також картини-репортажі з майдану, виконані олією на полотні і видані книжкою в діалозі з поемою Антонії Цвід «Клич Майдану. Літопис самовидця» були створені безпосередньо в гущі подій у практично фронтових, а то й бойових умовах. Видавець книги Володимир Шовкошитний зазначив в анотації: «Цей альбом – це синтез живопису й поезії двох неймовірно талановитих і патріотичних жінок – активних учасниць революції – художниці Марини Соченко та поетеси Антонії Цвід. Саме тому він лунає потужним Кличем Майдану й стукає в наші серця крилами Небесної сотні» . Ця книга – згусток болю її авторок, намагання силою свого таланту донести біль і гідність українців, зафіксувати їхні обличчя в певну незабутню мить…

Гарцює трибуна-
З рання до ночі,
Лунають пісні і слова пророчі.
Всю ніч ватри і варта
Зорять на Майдані.
Лиш розвидниться – люд звідусюд.
Дороги близькі і дальні…

У ті драматичні дні Революції Гідності стояли у спротиві  на Майдані пересічно-непересічні громадяни України: робітники і фермери, художники і режисери, науковці та студенти, підприємці та поети, актори і архітектори. Кожен з них тієї миті прийшов як громадянин, але виконував належне як солдат. Варили у казані борщ, будували барикади, стояли у заслоні чи на варті, готували «коктейль Молотова» - вони робили все задля перемоги. Марина Соченко не просто стояла на Майдані чи годувала повсталих, а ще й змальовувала повстанців-побратимів. Саме там, в холодних палатках чи на морозній, «политій беркутівськими брандспойтами» вулиці Грушевського, де вже почалися холоднокровні вбивства майданівців, вона малювала, поспішаючи відтворити образи цих мужніх людей. І зараз, вони дивляться з портретів і не дають забути ті дні…

…Шеренги чорні в кільце беруть…
Майдан – як камінь, збитий, як ртуть.
Живий, пульсуючий -- тільки очі
Горять під кулями… Кров клекоче…
-    А ви проти куль із чим – з прапорцями?
-    Ми вас заступим – своїми серцями!

«Мені ніяк не забути, – згадує Антонія Цвід в передмові до книжки «Клич Майдану», – як зустріла я під час Революції Гідності похоронну процесію на Хрещатику. Хтось гукнув: «Розступіться – героя несуть!» Несли прекрасного юнака до барикади на Грушевського, де він поліг… «Герої не вмирають!» – скандував натовп… «Україна – понад  усе!» – лунало звідусюди… Линула тужлива лемківська мелодія «…Плине кача по Тисині…». І раптом – велетенський хрест з Розп’яттям, що з’явився біля трибуни! Він створював враження Спасителя, який злетів з небес і став під прапор України, поряд з нами. Так і народилася поема-хроніка «Клич Майдану. Літопис самовидця».

…Чорнозем снігу на майдані…
Чорнозем болю у душі.
Слова не мовленні останні
Загусли кров’ю – на ножі…
Ще мить тому вони вітали
своє майбутнє – під укіс пішли літа…
А над Майданом
Все «Плине кача» морем сліз…

Високу оцінку дав поемі Анатолій Дупляк: «До епічно-ліричних творів сучасності можна без перебільшення віднести і поему Антонії Цвід – «Клич Майдану». Це чималий за обсягом твір, без сумніву, епохального наповнення, власне це – гімн Революції Гідності» . Гімном Революції Гідності можна назвати не лише поему, а й всю книгу-альбом, включно з портретами героїв та репортажами з місця подій. У цьому якнайкраще переконують самі рядки з поеми:

… І відлітають серця у вирій,
Як птахи білі, як птахи сірі…
У чорний сніг,
У розжарену магму
Тіла лягають…
-   Де їхні мами?...
Супроти куль, димових гранат –
Шини гумові, бруківки град,
«коктейлі Молотова» - і все!

Що ж тебе, хлопче від куль спасе?!
З щитом дерев’яним – на автомати!
Сина шукає і падає мати –
Його наречена закриє їй очі…
- Не хочу такої влади! - Не хочу!

Конарчук Г.