Хорхе Луїс Борхес (1899 – 1986) – аргентинський новеліст, есеїст, поет і перекладач, ключова фігура іспаномовної літератури. Його найвідоміші збірки – «Вигадані історії» та «Алеф». Вперше опубліковані в 1940 роки. Прозаїк зі світовим ім'ям X. Л. Борхес не створив жодного великого за обсягом твору. Художній світ письменника найкраще відтворили його новели фантастичні, психологічні, пригодницькі, детективні, іноді навіть сатиричні, та есе, які він іменував «розслідуваннями». В його оповіданнях правда перетинається з вигадкою, знаходиться місце для літературних містифікацій. До збірок увійшли твори: «Сад з розгалуженими стежками», «Лотерея у Вавилоні», «У колі руїн», «Таємне чудо», «Тема зрадника і героя», «Теологи», «Алеф», «Людина на порозі»…, в яких розкривається «неоднозначний, загадковий і подекуди безжально-насмішкуватий світ Х.Л. Борхеса».  Оповідання, як правило, пов’язані між собою спільними, повторюваними темами. Це – сни, лабіринти, бібліотеки, дзеркала, філософія і релігія.

Усі оповідання прозаїка об'єднані тим, що спрямовані на пізнання світобудови та лабіринтів людської душі, на дослідження інтелекту.

Нині X. Л. Борхес — чи не найбільш цитований автор у постмодерністів. Предтечею цілого літературного напряму — постмодернізму стало одне з найкращих оповідань письменника — «П'єр Менар, автор "Дон Кіхота"» (1938). У цьому творі митець подав новаторську і парадоксальну інтерпретацію класичного літературного твору вустами вигаданого персонажа. У цьому проявилося його іронічне ставлення до культури, книг, читачів, але найголовніше — самоіронія, яку він блискуче реалізував у формі парадоксу. Навколо цього парадоксу і побудована вся оповідь.

Багато читачів і критиків заворожені незрівнянною ерудицією письменника, його манерою подавати вимисел як коментар. Деяким оповіданням прозаїка  характерні, часто великі за обсягом, виписки і цитати з творів різних письменників: Гомера, Данте, Вольтера, Свіфта, Сервантеса, Едгара По, Кафки та ін. Борхес ніби переказував цитати, або ж цитував неіснуючі висловлювання вигаданих письменників. «Постскриптумом до всього корпусу літератури» назвав його оповідання американський письменник Д. Барт.

Вражає людський подвиг Хорхе Луїса Борхеса… Він - володар незліченної кількості вищих літературних премій Європи та Америки, Командор ордену Почесного легіону, кавалер ордену Британської імперії «За видатні заслуги» та іспанського ордену «Хрест Альфонсо Мудрого», доктор Сорбонни, Оксфордського і Колумбійського університетів.

Він писав книги, хоч не міг бачити написаного. Письменник повністю осліп у другій половині життя, але це не завадило йому пізнавати світ у непізнаних досі вимірах, відкрити нові шляхи в лабіринті людської душі. Прозаїк замінив, назавжди втрачений, видимий світ - світом культури. «Життя Борхеса, — як зазначав Ю. Андрухович, — це життя серед книг, життя в книгах, життя книгами».

Його книги друкували величезними тиражами — спочатку в Європі, потім і в усьому світі. Але визнання прийшло до письменника занадто пізно. «Слава, як і сліпота, прийшла до мене поступово. Я її ніколи не шукав». У лекції під назвою «Сліпота» Хорхе Луїс заявив: «Якщо ми вважатимемо, що морок може бути небесним благом, то хто живе повніше від сліпого? Хто може краще вивчити себе? …хто може краще пізнати самого себе, ніж сліпий?». Письменник не просто пізнав, а й трансформував у творчість свою нелегку долю…

Хорхе Луїс Борхес, без сумніву, є одним із символів літератури 20 сторіччя.

Галина Конарчук