Вітаю Вас, Гість
Головна » 2019 » Липень » 29 » Бойчукізм. Проект «великого стилю»
16:28
Бойчукізм. Проект «великого стилю»

Ця книга про мрійників, які хотіли змінити світ. Ця книга про реформаторів мистецтва, які відмовились від традиційних методів. Ця книга про творців утопії, які самі стали її жертвами… Вся еволюція бойчукізму і вся його трагедія в цій книзі…

Вони здобули славу в Осінньому салоні 1909-го року та Салоні Незалежних 1910 року, здивувавши вибагливий Париж. Це мистецтво було новим, незвичним і цікавим. І мало міцні українські корені.

1909 року, під час навчання у Парижі, Михайло Бойчук заснував майстерню неовізантійського мистецтва, яка стала початком його школи. Митець прагнув відродити українське мистецтво на основі найкращих досягнень Візантії та Київської Русі. Цю мистецьку школу французи назвали Renovation Byzantine («візантійські реновації»), згодом відому як школа українського монументалізму або бойчукізм. За визначенням мистецтвознавців, «основа бойчукізму — творення національного стилю, який характеризується композиційною ясністю, високою пластичною культурою й вивершеною майстерністю».

Тоді ж, утворилась група «бойчукістів»: Микола Касперович, Софія Бодуен-де-Куртене та Софія Налепинська. Вони працювали за принципом артільності художніх майстерень часів Відродження, коли замість індивідуальної творчості звеличується колективна.

Бойчуківський стиль формувався упродовж майже десяти років. Від паризького «Renovation Byzantine» до українського монументалізму. У грудні 1917 року заснована Українська державна академія мистецтв, у якій діяла школа монументалізму. У Київському художньому інституті у 1920-ті роки послідовники Бойчука утворили цех, де спільним був процес творення ­– від виготовлення фарб і пензликів до закінчених творів. «Вони амбітно називали себе «зодчими Всесвіту», які творять великий національний стиль».

                                                      

Упродовж 1919—1935 років бойчукісти виконали понад десяток монументальних ансамблевих розписів у Києві, Харкові, Одесі та Одеській області. Найзначніші з них вважаються оздоблення Луцьких казарм у Києві (1919), Санаторію ім. ВУЦВК на Хаджи-бейському лимані в Одесі (1928), Будинку преси ім. М.Коцюбинського в Одесі (1929—1930), Червонозаводського театру в Харкові (1933—1935).

Бойчукізм – знакове явище в мистецтві 20 ст. Нове художнє бачення, відмінне від попереднього технічно та ідейно, темпера замість олії, колективна творчість замість індивідуальної, повернення до історичної спадщини замість її заперечення, синкретизм художньої форми замість реалістичного відтворення.

Михайло та Тимофій Бойчуки, Василь Седляр, Іван Падалка, Софія Налепинська, Оксана Павленко, Антоніна Іванова, Микола Рокицький, Сергій Колос, Охрім Кравченко... «Вони творили модерне мистецтво, ніби обернене до минулого, проте сповнене нових сенсів. Хлібороб при праці, жінка біля яблуні – повсякденність українського села бойчукісти перетворили на сакральне дійство».

 

У 1930-х роках у їхніх роботах про повсякденне сільське життя влада почала вбачати «буржуазний націоналізм». Через домінування у творах бойчукістів селянської теми їх звинуватили у пропаганді буржуазно-куркульської стихії, націоналізму й формалізму. Яскраві тенденції розвитку національного мистецтва у творах бойчукістів оголошувались глибоко ворожими.

25 листопада 1936 року Бойчука заарештували співробітники НКВС й звинуватили в націонал-фашизмі та шпигунстві. 13 липня 1937 року Михайла Бойчука разом із учнями Іваном Падалкою, Василем Седляром, Іваном Липківським розстріляли у Києві. 11 грудня стратили Софію Налепинську-Бойчук, українську художницю-графіка, його дружину, з якою Михайло одружився під час свого паризького періоду життя. 7 травня 1938-го розстріляли Миколу Касперовича…
Ця когорта надзвичайно талановитих людей поповнила ряди «Розстріляного відродження». Їх знищили разом із величезною кількістю інших представників національної інтелектуальної еліти.
Так, енкаведисти захищали імперію «від протестів, роздумів, питань та пошуку відповідей…»
Більшість творів Михайла Бойчука та його послідовників було одразу ж знищено. З усього спадку бойчукізму дивом вціліли лише окремі ескізні або камерні роботи. Усі монументальні ансамблеві розписи бойчукістів терміново заштукатурені.
«Але ми потроху, але здираємо ту штукатурку. І роздивляємось, що під нею. Не можна заштукатурити наші пам’ять, таланти й непокору».

Книга «Бойчукізм. Проект «великого стилю» містить багато відомих і маловідомих фактів, що дає можливість наблизитись до такого феноменального явища, як бойчукізм і привідкрити його таємниці.

Галина Конарчук

Категорія: Прочитайте книги | Переглядів: 46 | Додав: art | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]