Перша половина ХХ століття була щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, Гітлер, ховалися за псевдонімами. Та тільки не італійський дуче.

Ім’я засновника італійського фашизму, одного з найвідоміших диктаторів минулого сторіччя, гриміло по всьому світу — Беніто Муссоліні, якого італійці вважали мало не богом, був гордий, зарозумілий та харизматичний. Умів привернути увагу натовпу та провокувати його.

Серед тих хто захоплювався Муссоліні був і Ричард Вошбурн Чайлд, посол Сполучених Штатів у Римі з 1921 по 1924 рік, який попросив політика розповісти про своє життя написавши книжку, щоб таким чином і жителі США могли познайомитися з ним. Спочатку дуче не зацікавився цією ідеєю. Але пізніше, і безперечно цьому посприяло його самолюбство, Муссоліні змінив думку. Та написав книжку не він, а його рідний брат Арнальдо, можливо користуючись нотатками Беніто. А сам дуче тільки доповнив текст власними уточненнями. Цей проект був не тільки пропагандистський, але й комерційний — в 1928 році біографія частинами була опублікована в американському часописі «Saturday Evening Post», а потім видана окремою книжкою і стала бестселером, який дозволив заробити не тільки автору, але й замовнику.

Події описані в книжці охоплюють період до двадцятих років минулого століття. На сторінках книжки Муссоліні згадує власне дитинство, захоплення батьком, навчання та нетривалий досвід вчителювання. Зізнається, що смерть матері, а пізніше і батька, були для нього глибокими травмами. Набагато більше уваги політик приділяє еволюції власних поглядів та розповідає про обставини, які спровокували його до нових ідей і політичних звершень, про марш на Рим та початок своєї диктатури. Читаючи автобіографію Муссоліні відразу стає зрозуміло, що для нього було важливе. Скажімо, навчанню, вчителюванню чи приватним справам, як от знайомству з дружиною, народженню дітей він не приділяє стільки уваги як, для прикладу, газеті «Аванті!», Першій світовій війні чи особистим політичним міркуванням. Власне, відразу стає зрозумілим, що книжка не про багатогранну і відкриту для світу людину, а про політика, який прагне продемонструвати власну велич та особливість. Звичайно, така людина як Муссоліні не може собі дозволити опуститися до рівня простих людей. На сторінках книжки він постає чоловіком, що пам’ятає власне коріння, є раціональним, безстрашним, впевненим в собі. Та в передмові перекладач В.Б. Чайковський застерігає читача: «Не слід сподіватися від такого автора, як Беніто Муссоліні, об’єктивного змалювання подій».

Саме так, він дозволяє собі перекручувати, спотворювати, додавати нові факти і все з однією метою — його біографія повинна видаватися ідеальною. Здається, що самовпевненість та зарозумілість Муссоліні чудово характеризують такі слова: «Зазвичай вважається, що істотно змінити розвиток особистості можуть хороші або погані друзі. Можливо, це справедливо щодо людей принципово слабодухих, які, замість міцно тримати свій штурвал власними руками, довіряють його штурманам. Я вважаю, що в моєму житті ні шкільні друзі, ні побратими часів війни, ні жодні політики ніколи не мали на мене найменшого впливу. Я завжди з великим інтересом вислуховував їхні слова, їхні пропозиції, а іноді також їхні поради, але впевнений: щоразу, коли мені випадало обирати кінцеві рішення, я підпорядковувався тільки велінням своєї волі і заповідям совісті, які походили з мого єства. Я не вірю в передбачуваний вплив книжок. Не вірю я у вплив, що буцімто справляє читання книжок про життя та особистості тих чи інших людей. Я користався з єдиної великої книги. Я мав єдиного великого вчителя. Тією книгою було прожите життя. Учителем — щоденний досвід».

Знайомство з біографією диктатора, його поглядами та вірою у власну обраність та фашизм допоможе уважному читачеві не тільки поглибити свої знання про минуле сторіччя, але й, провівши деякі паралелі, краще аналізувати сучасні події. Можна сподіватися, що книжка зацікавить не тільки істориків, але й широкий загал.

Петрук І.