Книга про Батька. Українські поети ХІХ – ХХІ ст.: антологія

Збудував батько дім
вікнами – до тепла,
Засівав батько хліб
веснами – для добра,
А як впав у знесиллі
він під тополиною –
То душею обняв землю ту, що назвав
Батьківщиною.
(Андрій Демиденко)
У видавництві «Криниця» 2003 року вийшла «Книга про Матір», яку упорядкував письменник Володимир Чуйко. «Книга про Батька» (2013) стала її своєрідним продовженням, бо для нас «Батьки» – нерозривне поняття. І, як наголошує упорядник антології,-«на попелищі зітлілих, знецінених колишніх ідеалів все ж залишається рятівна віра в батька-матір…».  Автори (упорядники) книги підготували її з особливою любов’ю. Вони переконані, що кожен, хто  розгорне її, знайде ту, найближчу для своєї душі сторінку, з якої обізветься теплий спогад про батька, повіє затишком рідної домівки, відгукнеться доля його роду і у кожного защемить серце за втраченою материнською та батьківською ласкою. Ця книга об’єднує дивовижні вірші. Вірші про Батька…
Вертаюсь до основ правічних,
У рідну хату – Божу благодать,
В село, де над ставком вербички
Ще можуть ніжну пісню заспівать
Батьку, батьку, усміхнися!
Як в дитинстві, обніми,
Мозолястими руками
Над собою підніми.
Запитай, як в мене справи,
Порівняй старі часи,
Дай пораду нелукаву,
В рідну хату запроси…
(Михайло Ковалко)
Важко знайти українського  поета в якого не було б віршів  і про матір, і про батька. Мати - культ матері, її святість обожнювання, безумовна шана …  Батько – реальне земне життя, жертовність і самовідданість, вимогливість і відповідальність, захист  і надійність.
Розмова Батька й сина.
-Навіщо зорі, тату в небі?
Та місяць ясний угорі?
-Для цього є своя потреба:
Щоб не губились кораблі.
-Навіщо ця стежина в полі?
Тополі пух, вишневий сад?
-То українська наша доля –
І в дощ, і в спеку, в снігопад!
-Що означає, тату, доля?
В народів інших вона є?
- На те Всевишнього є воля,
У кожного життя своє.
- Свята земля – то Батьківщина.
Хто  освятив її і чим?
- Героїв кров і Бог Єдиний –
Тризубцем, символом святим.
(Анатолій Макогон)
Домінантою «Книги про Батька» стала сповідь перед рідною людиною, почуття провини, запізнілі слова про любов і запізніле каяття, смуток за втраченими назавжди днями, коли батьки ще були живі…
Зайшов на цвинтар, ніби до своєї хати,
А там бузок весняним маєвом горить.
Там батько мій лежить, а біля нього — мати,
Що не устигла все мені договорить...
А солов'ї, напившись цвіту, показились,
Коли побачили мене, що я іду...
Так, ніби між собою зговорились, —
Тріщали про мою задавнену біду...
Ех, солов'ї мої, весняні кампанеллі*,
Угомоніться, дайте дух перевести,
Бо я прийшов сюди не ваші слухать трелі,
А батьку рідному сказать своє — прости...
(Олександр Білаш)
В цих поезіях, як у житті, - широкий спектр роздумів, почуттів, переживань.
Спогади про дитинство, вдячність за батьківську науку, батьківське добро.
Трепетні, теплі, а часом і болісні спогади… Адже в житті буває все: неповноцінне батьківство і сирітство, непрості взаємини і конфлікти… Але батько завжди, в ідеалі, залишається  Батьком – рідним і навіки дорогим, до якого ведуть і думки, і дороги:
Біля батькового порога.
Не гостювати днями вихідними
Щотижня я відвідую село.
Вже стільки зим відвихорило з ними
І стільки весен з ними відцвіло.
І знов рясніє сніг легкий лапато,
Зими м'який міняючи мотив:
Замів сліди до батькової хати,
Він памороззю серце охопив.
Мчу на єдинім подиху під гору —
Здалось, що в хаті вічна мерзлота.
Збудить людину найріднішу, хвору —
Моє у шибку серце калата.
Навалюються холоди північні.
У жилах кров остуджують щомить.
Очікувань секунди, наче вічність,
За котрою дверей не відчинить.
На скрижанілі здогадок уламки
Понахромило серце свій нестрим.
Та батькова рука торкнулась клямки
І я стою воскреслий перед ним.
(Дмитро Шупта)
Галина Конарчук.