Рушниками стелили дорогу молодим від порога до воріт. Рушниками перев ’ язували старостів, родичів, дружків. На Поліссі рушником перев ’ язувалися і молода, і дружка. Батьки зустрічали молодих хлібом – сіллю на рушникові, а сват заводив до святкового столу, давши їм у руки один кінець рушника. Рушник наскрізно проходив через усе весілля, приваблюючи своєю барвистістю та красою. Але він був не тільки прикрасою, а і «юридичним символом». Він був запорукою багатьох весільних зобов’язань: перев’язування сватів та нареченого вважалося як згода дівчини на шлюб; рушник на заручинах – запорука шлюбної угоди між родинами; рушник, з’єднуючий руки молодих у церкві,- благословення і запорука міцного сімейного життя…
Наше життя не може бути щасливим, якщо в ньому відсутні вічні закони моральності і людяності. Безцінним прикладом цієї людяності є наші традиції і давні звичаї, відродженню яких і присвячена книга Антонової Є. І. «На весілля з рушниками» . Гортаючи її сторінки, ви не тільки ознайомитесь з усіма традиційними обрядами і важливими деталями українського весілля (сватанням, заручинами, Дівич – вечером, приготувнням посагу, зборами «весільного поїзду» тощо) і будете зворушені теплою розповіддю про роль і значення вишиваного рушника, зразками його символічних елементів та узорів, але і будете мати змогу спробувати вишити цей рушник. Адже авторка подбала і про це: матеріали та інструменти, розміри технологія виконання, колористика і графіка, декорування та символіка – описані в її книзі.
«Хай рушники, які ми вишиваємо своїми руками, залишаться навіки нашим дітям, онукам, та правнукам"