ХХ століття вже охрестили століттям переселень. Здебільшого ці переселення були примусовими. Вже нікого не здивуєш визначенням «депортований народ». Держава довгий час замовчувала ці трагічні події. Як, чому і куди цих людей «переміщували», знають лише історики і... самі депортовані.
У вересні 2019 року у Львові відбулася презентація книги «Бєженство 1915. Забуті вигнанці» відомої польської письменниці - репортажистки Анети Примака-Онішк. Книга й написана як репортаж, у якому йдеться про те, як у 1915 році під час І Світової війни німці й австрійці прорвали карпатський фронт, і мешканці Гродненської, Сувальської, Варшавської губерень, Холмщини та інших земель вимушені були втікати од війни вглиб Росії.

Подорож у невідоме — перший етап трагедії біженців. Для селян, чий світ іноді обмежувався походами до кількох навколишніх сіл, переїзд за сотні і тисячі кілометрів від дому перетворився на багатомісячні поневіряння шляхами імперії. На власних возах, у товарних вагонах поїздів, таборах для біженців — щоденні клопоти по господарству замінили інші насущні завдання — виживання у вирі війни та епідемій, що її супроводжують.

Збирати матеріали про біженців авторка розпочала у 2012 році. Інформацію вона отримувала через створений нею ж сайт, присвячений цій темі — від інших користувачів, а також шукала по архівах та роботах істориків.

У книзі – десятки героїв. Жінки і діти, які на якомусь з етапів шляху відстають від групи своїх односельців, і врешті опиняються за тисячі кілометрів від них. Чоловіки, ладні віддати просто на вокзалі до поїзда з сиротами наймолодшого сина із багатодітної, як тоді часто траплялося, родини, щоб легше прокормити інших. Їхні історії змінюються як калейдоскоп. Хто не зміг прижитися — в момент краху Російської імперії здійснили ще одну важку подорож — уже додому. Недоїдаючи, помираючи від тифу у тих же товарних вагонах та лікарнях, потерпаючи від грабунків – щоб опинитися на згарищі власної хати, за якою тужили усі роки.

Письменниці було простіше пройнятися долею мільйонів утікачів, ніж відстороненому дослідникові, тому що вона – онука біженки. А журналістський досвід і традиції польського репортажу допомогли викласти їхні історії так, щоб захопити і читача.

Підготувала Кудіна О.