Пропонуємо увазі читача новий роман відомого українського письменника Андрія Кокотюхи . Автору цього року виповнюється 43, а «Таємне джерело» стане 40-ю книгою в його кар’єрі. Перший художній твір майбутній письменник написав у віці 7 років і мріяв стати бібліотекарем. Працював збиральником меблів, різноробочим та муляром на будівництві, закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Сьогодні книжки письменника виходять практично в усіх видавництвах, котрі видають сучасну літературу. Він постійно співпрацює з найпопулярнішими українськими газетами, журналами і телеканалами, за його творами знімаються фільми. Остання книжка письменника є логічним підтвердженням його таланту, його відкритістю до експериментів на полі детекти ного жанру. Іноді автора називають "Український Акунін”. Джерелом натхнення при написанні романів є історія, хоча самі романи на достовірність не претендують. Відомий критик і письменник Юрій Макаров, автор передмови до книги, відзначив : "У Кокотюхи нецікавих книжок не буває".
Дія нового роману відбувається у вересні 1981 року. У фокусі зору — доба пізнього застою, фінальні роки існування СРСР, коли біля державного керма змінювали один одного кремлівські старці. Перша половина 1980–х згадується як час відносної суспільної стабільності й побутового благополуччя, яку дехто навіть згадує, як золоту добу. Сьогодні кіно, телебачення й реклама засвідчують, що радянське ретро є модним трендом. Віддамо належне вправності белетриста: у «Таємному джерелі» повсякдення радянських людей відтворене зримо і пластично. При написанні цього роману Андрій Кокотюха вдався до ще одного джерела – просив друзів із «Фейсбука» розповісти про 80-ті, точніше, про час за десять років до смерті епохи під назвою СРСР. Самому Андрієві тоді було лише 11 років. У цьому світі громадяни вже неіснуючої держави курять «Приму», «Ватру» і «Родопі», вдягаються в болонієві сині й зелені куртки та дефіцитні джинси, п`ють пиво «Ячмінний колос», індійську розчинну каву і лимонад «Буратіно», закусюючи їх шоколадною плиткою «Чайка» або тістечком «Вокзальне». У безликих крамницях під назвою «Продукти № 17» неодмінно є закуток «Соки. Води» зі скляними конусами для томатного і яблучного. У цьому світі молодь у сільському клубі танцює під «Ярмарок» Валерія Леонтьєва, чий голос лунає з бобінного магнітофону «Юпітер», учні та студенти щовересня їздять на картоплю, а стіни шкільних та чиновницьких кабінетів прикрашають чорно–білі портрети Генсека Леоніда Ілліча.
Андрій Кокотюха змушує читача задуматися про фатальну залежність пересічного громадянина Країни Рад від великих політичних ігор. Складне «международноє положеніє», де і гонка озброєнь, і Рейган із його нейтронною бомбою, і Афганська війна, — визначає долі головних і другорядних героїв «Таємного джерела». Не згущуючи барв, письменник відтворює атмосферу загального глухого невдоволення владою, що провіщає майбутній землетрус — розпад великої імперії. Коли прагматичний і скептичний Ігор Князевич починав розслідування серії загадкових убивств на Тернопіллі, він навіть не здогадувався, що сліди приведуть його до загадкового чорного лісу, де струмить таємне джерело. Добру людину, якщо вірити народним оповідкам, вода з нього може оживити, злу, із чорним серцем, — убити. Люди зникають, а джерело зберігає свою таємницю. Згідно з логікою детективного жанру, слідчому вдалося розплутати цей клубок і вивести винних на чисту воду. Однак слідчому вдається упередити куди страшніший злочин — проти всієї країни: спробу увічнити перебування при владі кремлівських маразматиків, які штовхали українців у пекло нових воєн. Все повторюється… Можливо, роман щось змінить у нашій свідомості? Але краще прочитати і мати свою думку. Читаймо…