Катулл, Петрарка, Гафіз, Ронсар, Міцкевич, Гейне, Гарсіа Лорка, Блок, Єсенін, Ахматова, Франко, Олесь, Пачовський, Рильський, Павличко…Чи має сенс перелік, адже в історії поезії легше назвати тих, хто теми кохання з якихось причин не торкнувся, а таких, мабуть – одиниці. Кохання, вражаюче явище піднесеності, яскравого горіння людської особистості, — невичерпний проблемний об’єкт для осмислення: у філософії, у багатьох гуманітарних науках, нарешті, у мистецтві, де він нерідко постає вивільнювачем наймогутніших творчих потенцій… Кохання, закоханість, взагалі переживання, пов’язані із взаєминами статей, більшою мірою, ніж інші життєві події і явища, задають настроєність творчу. Писати про ці предмети нібито й легко, і в той же час "любовна” тема, взята на серйозному й творчо самовимогливому зрізі, — важка. Тут мало повірити собі і просто та безхитрісно "вилити” на папері ті емоції, що переповнюють душу. Михайло Каменюк — один з найталановитіших поетів-сімдесятників, автор багатьох збірок лірики, лауреат літературних премій ім. М. Коцюбинського та ім. А. Малишка. На презентації його збірки «Пісні ніжного волоцюги» Лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький відзначив, що любовна лірика поета-подолянина — найвищої проби. Вслід за Іваном Франком Михайло Каменюк прагне творити своє «Зів’яле листя». І вірші з нової збірки підтверджують — маємо поета високоталановитого, з неповторними інтонаціями і великою жагою жити і любити.
Герой у поезії Каменюка привабливий своєю чоловічою гідністю і шляхетністю. Він однаково далекий і від плаксивого мазохізму "нещасливої любові” (що виморочною течією плине в українській поезії ось уже кілька століть) і від "авангардного” – байдужого або злісного – вижартовування жінки. Його любов в основному щаслива, радісна, дійсна - така, що відбувається — і цим цікава. Герой дуже поважає жінку й безмежно захоплений нею, але поважає й захоплюється, не втрачаючи власної висоти, не колінкуючи перед вродливицею і не скаржачись на відторгненість (мабуть, саме тому й не будучи відторгнутим), можна сказати, він поважає жінку тим, що несе їй любов на рівних, і сам дізнає такого ж ставлення з її боку. Любовна лірика Михайла Каменюка – це сотня інтимних сторінок, що складають своєрідний роман-сповідь, в якому герой переживає усі стадії розвитку сердечного почуття (за розділами це «Пристрасть», «Гріх», «Розсуд», «Спогад», «Жаль»). Особливий менестрельний стиль поетової оповіді, образ вічної дороги до вищих поривань є спробою зромантизувати вічне найвище людське почуття в класичних традиціях європейської любовної лірики.
Книга Михайла Каменюка необхідна в школах і технікумах, училищах та на гуманітарних факультетах вузів, де вивчають сучасний український літературний процес. Вона достойно презентує ту важливу частину української поезії, в усіх її специфічних вимірах, яку ми називаємо творчістю «поетів-семидесятників», які органічно продовжили творчий прорив «шестидесятників» і вивели нашу поезію з прірви соцреалізму до світових морально-етичних та художніх стандартів.